Він народився у Санкт-Петербурзі, але завжди відчував себе українцем. Тому, здобувши в Росії першу вищу освіту, зібрав речі і поїхав до України. Вже тут став юристом, досить успішно реалізувавши себе на цьому поприщі. Сьогодні 36-річний Олексій Ясюнецький – перший заступник житомирського міського голови. В ексклюзивному інтерв’ю для «Вголос.zt» він розповів про реконструкцію вулиці Михайлівської, боротьбу влади з МАФами, стихійною торгівлею і засиллям зовнішньої реклами в обласному центрі, землю для учасників АТО та досвід роботи в команді Віри Шелудченко.
— Олексію Олексійовичу, серед галузей, якими Ви наразі куруєте, – архітектура міста Житомира. Тому поцікавлюсь тепер уже у Вас: коли таки відбудеться реконструкція вулиці Михайлівської, про яку говорять уже не один рік і чиновники, і краєзнавці?
— Остаточне рішення щодо реконструкції вулиці Михайлівської буде прийматися під час затвердження бюджету розвитку. Тому наразі я не можу назвати конкретні цифри. Є проекти у старих цінах ще 2013 року, – це 14 млн грн. Але треба вже перераховувати вартість, зважаючи на актуальні ціни.
Так чи інакше, Михайлівська має перетворитися на повноцінну пішохідну вулицю. Це означає не лише заборону руху машин, а й те, що суб’єкти господарювання, які здійснюють там свою діяльність, повинні привести до ладу прибудинкову територію, щоб вона вписувалася в художньо-архітектурну концепцію. Визначати ж, як саме ця вулиця буде виглядати, – то прерогатива громадськості і депутатів, а не чиновників.
Звісно, вулиця Михайлівська – це обличчя Житомира. Але на мою думку, є проекти й важливіші, які ми маємо втілити першочергово. Зокрема – це комфорт у дворах міста: освітлення, асфальтування доріг. Зараз на розгляді низка проектів щодо заміни вуличних світильників на енергозберігаючі. Для їх реалізації залучатимемо кошти Фонду регіонального розвитку та грантових проектів. Усі ці пропозиції подамо на розгляд депутатам. Але знову ж, спочатку треба прийняти бюджет розвитку.
— Сьогодні чимало підприємців орендують старовинні будівлі або ж їх частини під офіси. Не всі вони знають архітектурну цінність цих споруд. Тому часто-густо псують їх зовнішній вигляд…
— Буває, що справді є технічна необхідність заміни вікон або дверей у таких будинках. У будь-якому разі ми вживатимемо заходів, щоб цього гармидера не було. Так, на сайті міської ради триває громадське обговорення художньо-архітектурної концепції міста. Це буде такий собі бренд-бук, за яким і визначатиметься формат вивісок, зовнішньої реклами, місця їх розміщення. Ми плануємо затвердити його у формі нормативного акту, згідно з яким і будуть надавати дозволи на розміщення зовнішньої реклами чи реконструкцію фасадів будівель. Відтак, треба буде отримати висновок про відповідність своїх проектів згаданій художньо-архітектурній концепції. Можливо, це виглядає як додаткова регулятивна умова, але вона необхідна, щоб навести лад у місті.
Чому люди без смаку вмонтовують у фасади старовинних будівель якісь елементи? Бо їм ніхто цього не забороняє. Тобто немає критеріїв. Але йдучи за звичайною логікою, має бути регуляція. Але підхід має бути дуже обережним, щоб із юридичної точки зору не виникало питань стосовно встановлення додаткових заборон. Тому передусім треба визначити кількість будинків, до яких такі обмеження застосовуватимуться. Однозначно – у центрі міста, бо те, що зараз тут робиться – просто ні в тин, ні в ворота.
— У цьому ж контексті: на сьогодні Житомир фактично переповнений зовнішньою рекламою. Яким, на Вашу думку, має бути найліпший баланс між привабливістю міста і задоволенням потреб рекламодавців?
— Із центральної частини міста поступово будемо прибирати борди. При цьому маємо розуміти й те, що дозволи на їх розміщення надаються на п’ять років. Тому ті, хто їх отримали, мають скористатися своїм правом до кінця. Тобто ми не можемо взяти і одним розчерком пера сьогодні ж наказати прибрати борди. Все має відбуватися в законний спосіб. Продовжувати ці дозволи надалі ми не будемо.
— Житомирські активісти дедалі частіше борються з незаконним будівництвом МАФів у місті. А яка участь у цьому влади?
— Активісти дуже вибірково підходять до МАФів, проти будівництва яких виступають. Складається враження, що за їхньою щирістю приховується точкова активність. Вони ж не проводять суцільної інвентаризації тимчасових споруд. У питанні тимчасових споруд насправді двояка ситуація. Так, за законодавством, їх встановлюють згідно з порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом № 244 Мінрегіонбуду. В принципі, цей наказ усуває корупційну складову, яка була раніше: для того, щоб встановити тимчасову споруду, яка називалася МАФом, треба було пройти купу погоджень. Підприємці мусили тривалий час проходити погодження. Зараз же максимально спрощено контролюючий вплив чиновників. Є умова: при оформленні паспорта прив’язки забороняється вимагати від замовника додаткові документи про отримання ним погоджень, непередбачених законом і цим порядком. Отут і криється те (вказує пальцем на рядки у тексті, – авт.), що ми отримали неконтрольований порядок встановленням МАФів. Як приклад – ситуація по вулиці Львівській, за кінотеатром «Україна».
Як ми плануємо усунути цей недолік? Порядок передбачає затвердження нормативного акту «Комплексна схема розміщення». Ми плануємо ввести додаткові погоджувальні умови, за якими треба буде мати обов’язкову згоду громадськості у разі коли тимчасова споруда розташовується на прибудинковій території. На таких громадських слуханнях ми намагатимемося встановити форму протоколу: визначити пропорційність представництв від будинків, під’їздів. Це робота не одного дня, але ми подумаємо, як це втілити. Іншого виходу у нас немає. Бо безпідставно відмовляти підприємцям у встановленні тимчасових споруд ми не можемо.
Щодо виявлення МАФів. Під час останнього засідання виконкому було прийнято рішення про проведення інвентаризації всіх цих споруд. Тому що одна справа, коли підприємці встановили їх згідно зі згаданим порядком, інша – коли встановлюють МАФи без будь-яких погоджувально-дозвільних документів. Так, ми до нового року анулювали 14 паспортів прив’язки. І, можливо, у п’ятницю ми вже демонтуємо незаконно встановлену рекламу.
— МАФ в одному з дворів біля кінотеатру «Україна». Коли будівництво починалося, мешканцям будинків сказали, що там буде дитячий майданчик. Зараз же виходить: людей просто обманули. Нещодавно депутатська комісія зупинила зведення цієї споруди, хоча забудовник каже, що має на це всі необхідні дозволи. Що ж насправді там мають побудувати?
— Паспорт прив’язки для цієї тимчасової споруди видався у червні 2015 року. Я тоді ще не працював у міськраді. Але наскільки знаю, тоді при так званому «народному виконкомі» була певна комісія, яка це питання вирішувала. До паспорту прив’язки було додаткове зобов’язання – здійснити благоустрій прилеглої території. Під час депутатської комісії я спілкувався з власником, він пояснив, що планував привести все загалом до ладу, а в самій тимчасовій споруді мала би бути кав’ярня. Тобто тут є дві позиції – громадськості і підприємця, котрий виконує нормативний акт, отримує погоджувальні документи і починає працювати, вкладаючи гроші… А тут – бах! – виконком приймає таке рішення.
— Якщо узагальнювати, яка Ваша програма мінімум на посаді протягом найближчих півроку?
— У галузі архітектури – доопрацювання художньо-архітектурної концепції міста, затвердження її, а також генерального плану міста (розкладає по столу аркуші із зображенням карти, – авт.). На кожному виїзді з міста є землі, які фактично знаходяться на території міста, але при цьому потраплять під юрисдикцію сільських рад. Це зокрема Оліївська, частково Тетерівська сільські ради. Тому ми маємо затвердити такий генеральний план, який би не порушував їхніх прав та інтересів. Ми маємо знайти той самий консенсус, за якого водночас і напруги не створювати (щоб у людей не виникло перестороги, ніби ми в їхні межі ввійшли), і позбавити обласний центр соціального навантаження. Адже переважно всі діти навчаються на території міста, а їхні батьки працюють у Житомирі. Та й загалом,по суті, то такі собі спальні райони, де люди – такі ж містяни, які просто там, грубо кажучи, ночують. У мене є таке внутрішнє переконання, що у першій половині цього року ми матимемо затверджений генеральний план.
З моєї ініціативи у міській раді розроблена спеціальна «табличка» доручень. Це внутрішній документ, точніше – форма роботи (бере з сусіднього столу ноутбук і показує, як вона виглядає у Google-документі, – авт.). В подальшому ми її опублікуємо на сайті. Тобто кожен громадянин зможе побачити, що коректно робиться: які доручення кожен із заступників дає підлеглим, якими є зміст і статус їх виконання. От, наприклад, ми вивчаємо доцільність існування районних рад (у місті Житомирі, – авт.). Мені вже підготували аналітичну довідку про їх діяльність і кількість працівників. Відповідно ми аналізуємо, чи можна ці повноваження забрати на місто, трошки збільшивши управління соцзахисту, – і таким чином заощадити кошти. Далі – проведемо громадські слухання щодо ліквідації районних рад. Зрозуміло, що ми не можемо цього зробити доки діють повноваження депутатів районних рад, але маємо провести підготовчу роботу.
Крім того, вінницька фірма робить зараз техобстеження для запуску у нас проекту e-Місто. Його впровадження відбуватиметься поступово, бо це питання декількох років і великих коштів. Цього року плануємо здійснити електронний документообіг і центри надання адміністративних послуг запустити на повну. Зараз люди вже можуть звертатися з приводу надання деяких адмінпослуг в електронній формі, з дому.
— Як заступник міського голови Ви також займаєтесь земельними питаннями. Яка ситуація наразі з територію по вулиці Радонова, де учасники АТО отримали земельні ділянки під будівництво. Адже ще восени 2015-го там був смітник?
— На тій території була проведена толока. Зараз, зважаючи на погодні умови, не можна точно сказати, що саме прибрати, а що – ні. Але в будь-якому випадку, вважаю, що вулиця Радонова не дуже приваблива для будівництва, в тому числі – для багатоквартирного.
До кінця року плануємо провести аудит земель, щоб точно знати, скільки ділянок є вільними, скільки – захоплено, а скільки використовується не за цільовим призначенням. Так, 4 січня було оголошено тендер, а в першій половині лютого буде відкриття конкурсних пропозицій від суб’єктів господарювання, і почнеться інвентаризація. Це досить тривалий процес. До кінця року ми вже матимемо чітке уявлення, над чим працювати. Паралельно розробляється детальний план території для учасників АТО по вулицях Крошенській, Щорса і Тургенєва.
Загалом, на сьогодні у власність земельні ділянки отримали сім сімей загиблих учасників АТО та 66 поранених бійців.
— Питання стихійної торгівлі у місті Житомирі. Торік, перед виборами, Сергій Сухомлин обіцяв, що вона зникне. Принаймні з вулиці Небесної Сотні. Але ж ні, – навіть навпаки, враження, що бабусі скоро ставатимуть у два ряди. Що все ж плануєте робити, аби цю проблему вирішити?
— Адмінпротоколи може складати лише муніципальна міліція, якої наразі у місті немає. Тобто ми перебуваємо у такому собі вакуумі. Своїм рішенням ми можемо уповноважити інших осіб складати їх. Це можуть бути представники КВ ЖРЕПів та інспектори КП «Інспекція з благоустрою», поки вона ще не ліквідована.
З іншого боку для більшості людей, які займаються стихійною торгівлею, – це чи не єдине джерело прибутку. Тому перед тим, як боротися з цим явищем, треба подумати про альтернативу: що ми можемо запропонувати цим людям. А потім уже боротися, причому жорстко, і не зволікати. Інакше ефекту не буде.
— Поговорімо більше про Вас. У біографічний довідці йдеться про те, що 2009 року Ви були радником міського голови. З 2006 по 2010 роки мером Житомира була віра Шелудченко… Ви були саме її радником? Як працювалося у команді Віри Тимофіївни?
— Радником Віри Тимофіївни я був усього місяць. Потім, трошки більше року, працював директором юридичного департаменту міської ради. Взагалі, цей структурний підрозділ – моє дітище. Бо до того юридичного департаменту у міській раді не було. Натомість у кожному відділі та управлінні працювати свої юристи. Відтак, бракувало узгодженого бачення того, як повинна працювати муніципальна юридична служба. Було постійне перекидання обов’язків одним відділом на інший. Через отаку недбалість не оскаржили рішення, згідно з яким виконком зобов’язаний був надати людині квартиру, якої не існує. Потім той громадянин звертався до Європейського суду з прав людини і виграв усі суди.
Із часу ж функціонування юрдепаратмету і моєї роботи у ньому зокрема жодного стратегічного рішення пропущено не було.
Загалом, у роботі з Вірою Тимофіївною у мене були чіткі завдання, які, думаю, я виконав належним чином.
Щойно прийшов Володимир Михайлович (Дебой, – ред.), тобто ми дізналися результати виборів, я відразу написав заяву на відпустку зі звільненням. По-перше, я людина команди. По-друге, для мене неприйнятна «Партія регіонів» як політична сила і та влада.
Далі за запрошенням Володимира Михайловича, я був членом виконкому. Тобто був конструктивним опозиціонером у міській раді (усміхається, – авт.).
— В Україні Ви проживаєте вже 13 років поспіль. Що спонукало Вас переїхати із Санкт-Петербурга до Житомира?
— Етнічно я не росіянин у жодному випадку. Свого часу у мене був темношкірий товариш, який теж народився і виріс у Петербурзі, але від того росіянином таки не став. Так і у мене. Я там народився, закінчив вищий навчальний заклад, але ніколи себе не відчував росіянином або петербуржцем. Кожних чотири місяці на рік протягом канікул я бував в Україні – у бабусі в Житомирі. І як тільки здобув першу освіту, фактично після випускного я вже їхав у потязі до України. Зрештою, я й не уявляв ніколи, що житиму все своє доросле життя у Петербурзі. Навпаки – мріяв переїхати до Житомира. Тут я як риба у воді, там – у гостях. І то не Батьківщина для мене,а місце народження.
— А рідна мова для вас яка – українська чи російська?
— Українська. В побуті та на роботі я спілкуюсь українською. Російською розмовляю лише з єдиним другом, який залишився у Петербурзі.
— Мовний бар’єр доводилося долати? (спілкуючись із Олексієм Ясюнецьким зараз, важко припустити, що колись українською він майже не володів, – авт.)
— Я собі дав обіцянку, що поки не навчусь розмовляти українською мовою, то не прочитаю жодної книжки російською. Тож, приїхавши до Житомира, одразу попросив товаришів знайти мені репетитора з української. Нею стала Віра Іванівна Защипа з 28-ї школи. Зрозуміло, що на відміну від інших росіян я розумів переважно все, дивився українське телебачення. Але коли почав перший рік розмовляти українською, то знайомі приколювалися: «Ану скажи те, а оте…» (сміється пригадуючи, – авт.). Мене це злило. Тому вже через півтора року одні мої знайомі переконували інших, що я приїхав із Західної України, а не з Петербурга.
— Упродовж останніх більш ніж півтора року триває війна між Україною і Росією. Мушу запитати, що Ви думаєте про цей конфлікт? Яке визначення цих подій для Вас більш прийнятне – війна чи АТО?
— Антитерористична операція – це коли є терористи, яких згідно зі статтею Кримінального кодексу, саджають до в’язниці. А коли мова йде про обмін полоненими – і про це говорять державні діячі! – то як можна називати це АТО? Обмін заручниками, – можливо. Але це вже інший правовий статус. Це не антитерористична операція. Це справжня війна.
— А як Ваші знайомі з Петербурга сприймають цю війну?
— Мій товариш із Петербурга підтримує нашу, українську, сторону. Він був і на Майдані. З рештою знайомих у Росії я майже не спілкуюся. Вони вірять своєму телевізору, а не мені.
— Коли Ви востаннє були в Росії?
— Восени 2012-го. Мамі тоді апендицит вирізали. В Україні якраз були парламентські вибори – я був довіреною особою Геннадія Зубка (з грудня 2014 року – Віце-прем’єр-міністр — Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, – ред.). Тому поїхав до Петербурга лише на два дні – переконався, що все добре з мамою, і приїхав назад.
— Ностальгуєте за Петербургом?
— Ностальгії зовсім немає. Сумую за людьми, за мамою зокрема. Але вона приїздить до мене, слава Богу, двічі на рік. Ось на Новий рік була у Житомирі. Хоча коли я сюди їхав, то вона переконувала, мовляв, дурницю робиш, помилку. А зараз – хто би міг подумати! – моя мама допрацьовує рік (вона викладач у виші) і теж переїжджає до Житомира. Для неї, котра там народилася, – це непростий вчинок. Певно, це говорить про те, що в Росії не все гаразд, що в тому суспільстві відбулися такі глобальні зміни, які неприйнятні навіть для моєї мами.
— Кажуть, ми – це те, у що ми віримо. У що на сьогодні вірить Олексій Ясюнецький?
— Вірю в Бога. Я римо-католик, намагаюсь щонеділі відвідувати службу.
Дата та місце народження: 27 січня 1979 року, місто Санкт-Петербург (Росія)
Освіта: Північно-західна академія державної служби міста Санкт-Петербурга; Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка
Остання прочитана книга: «Шлях» Тоні Блера, «Чорний обеліск» Еріха Марія Ремарка, «Как человек мыслит» Аллена Джеймса, професійні статті
Музичні вподобання: українські народні пісні, рок, українській етно-рок загалом, дуже подобається творчість молдовської групи Zdob și Zdub
Джерела натхнення: Україна і місто Житомир
Автор: Олександр Трохимчук
Фото: Анна Максимова
