Понад місяць тому «Клуб сімейного дозвілля» видав роман житомирської письменниці-емігрантки Марії Хімич. Про те, що змінилося за цей час у її творчому житті, про перші підсумки продажу книги та відгуки читачів, дізнавайтесь із нашої короткої розмови з авторкою.
— Маріє, якими є показники першого місяця продажів твого роману «Байстрючка»?
— Наклад «Байстрючки» – десять тисяч примірників, якщо не помиляюся. Як повідомили мені представники видавництва, показники продажів мого роману за перший місяць хороші. У Житомирі є магазин від видавництва «Клуб сімейного дозвілля», у ньому, зокрема, теж можна придбати «Байстрючку». Мої друзі розповідали у Facebook, що цей роман у Житомирі купують добре. Тож можна із впевненістю сказати про хороший старт.
— Якщо говорити про фінансовий бік, а передусім про прибутки – чи багато вдалося заробити за цей місяць?
— Мої заробітки прості: авторський гонорар і відсотки від продажів, які я отримаю згодом. До речі, авторський гонорар я віддала своїй мамі. Вона вже його витратила, як вважала за потрібне. Не думаю, що від продажу цього роману я розбагатію. Звісно, що ні. Головне, що не збіднію – письменники, які видавалися самотужки, зрозуміють, про що я.
— «Клуб сімейного дозвілля» – досить потужний дистриб’ютор видавничої продукції в Україні. Чи позначилася співпраця з цим видавництвом на твою популярність, упізнаваність як автора?
— Після виходу роману я отримала в соціальних мережах кілька листів від читачів, які дякували за мою творчість. Один лист був навіть від українки, яка живе в США! Дуже приємно, що українці – таки читаюча нація! Звісно, коло моїх читачів, завдяки видавництву, розширилося. Проте наскільки, судити важко.
— Певно, ти вже отримала чимало відгуків про роман. Який із них запам’ятався/вразив найбільше, і чому?
— Кожен відгук про роман мені дуже цінний! І кожен я гостро сприймаю і, гадаю, десь приховано всередині боюся негативної оцінки, категоричної критики. Відверто зізнаюся, що найбільше мене вразила «рецензія» від моєї мами, яка сказала: «Коли я відкрила твою книжку, мене ніби по голові вдарили!» А сподобався відгук від друга, житомирського журналіста Сергія Фещенка: «Ти молодець, що вимітаєш сміття з оселі своєї душі й душ своїх рідних. Скільки б багато не було сміття, якщо його вигрібати, воно закінчується. По собі знаю. А далі – буде чистота і легкість як нагорода за очищення».
Найбільше мене вразила «рецензія» від моєї мами, яка сказала: «Коли я відкрила твою книжку, мене ніби по голові вдарили!»
— Чи плануєш перевидати «Байстрючку» у перекладі, скажімо, для канадської аудиторії (Марія Хімич близько року тому емігрувала до Канади, – прим.)?
— Видати свої твори англійською мовою – це моя заповітна блакитна мрія. Тож я шукаю талановитого перекладача. Якщо він у цю хвилину читає ці слова, то нехай відгукнеться. Вигідні умови обіцяю!
Щодо представників української діаспори в Канаді, то вони голодні та спраглі до українського друкованого слова. Одного разу я заговорила до літньої жінки, яка тримала в руках журнал з українською назвою. Виявилося, що цей журнал видає спілка українських жінок у Канаді. Моя співбесідниця показала той журнал зі своїх рук, ніби я могла його привласнити. Від жінки віяло настороженістю. Очевидно, що журнал для неї був дуже цінний.
Тож, шановні автори, якою б мовою не був написаний ваш твір – він знайде свого читача і на рідній землі, і за кордоном. Зі Всесвітнім днем письменника!
Нагадаємо, в ексклюзивному інтерв’ю для «Вголос.zt» Марія Хімич розповіла, що роман «Байстрючка» написаний під впливом сім’ї.
Текст: Олександр Трохимчук
Фото: зі сторінки Марії Хімич у Facebbok