У Навчальному центрі високомобільних десантних військ 18 травня журналісти мали змогу практично відпрацювати елементи психологічної та вогневої підготовки, ознайомитися з елементами протидії саморобним вибуховим пристроям та спробувати себе у повітрянодесантних тренуваннях.
Навчальний центр високомобільних десантних військ – єдиний в Україні. За рік існування тут підготували більше 3,5 тисячі військовослужбовців, призваних під час шостої хвилі мобілізації. Перший рік АТО показав високу кваліфікацію службовців ВДВ, а зі збільшенням людей у штаті – потреба відкривати центр стала вкрай актуальною. До того часу фахівців готували у навчальному центрі «Десна»
«Все розпочалося з ідеї командувача ВДВ генерал-майора Михайла Забродського. Раніше ми були вимушені готувати особовий склад в «Десні». Це чудова навчальна частина, проте вона займається підготовкою сухопутних військ. А між солдатом-десантником і солдатом сухопутних військ ніколи не було взаємопорозуміння. Ідея набула сили, тож 21 травня 2015 року створили навчальний центр високомобільних десантних військ. Вони недаремно називаються «високомобільні». У перший рік війни брали участь всі частини, але більшість бойових операцій та зіткнень провели службовці ВДВ. Центр потрібен для якісної підготовки кваліфікованих фахівців, адже ми маємо не просто виконувати завдання головнокомандувача, а виконувати його з найменшими втратами», – розповів підполковник, заступник начальника навчального центру по роботі з особовим складом Олександр Пухальський.
Для тих, хто пройшов службу в АТО, навчання триває три тижні, інші навчаються два місяці. В кінці вишколу – обов’язковий стрибок з парашутом, без нього, за новим наказом, випускати спеціаліста заборонено. Вимоги до бажаючих навчатися – стандартні: зріст не менше 170 см, хороше здоров’я та фізична підготовка, а ще – міцні нерви.
До 15 % бажаючих служити у ВДВ «відсіюються» із загального потоку. Викладачі центру – висококваліфіковані спеціалісти, обов’язково учасники бойових дій в АТО.
Начальник кабінету інженерної підготовки, сержант Андрій Сидорін служив сапером у Югославії. Там знешкоджував протипіхотні, протитанкові міни. Розповів журналістам, як виготовляти саморобні вибухові пристрої та «розтяжки». Поділився досвідом служби в АТО.
«Першою саморобною вибухівкою, з якою довелося зіткнутися на сході, була банка з-під фарби з двома 400-грамовими тротиловими шашками, в ній – болти, гайки, куски металу. Головне у нашій професії – практика і уважність. Не поспішати, не нервувати, не проявляти необґрунтовану допитливість, уважно дивитися. Розуміти, що ідеш у перших рядах, а далі за тобою ще люди. Інтуїція сапера – це досвід і обережність. Сюрпризів дуже багато», – розповів Сидорін.
А приклади таких «сюрпризів» можна було побачити у сусідньому кабінеті – це і книги з вибухівкою, і шафа, і посуд і, навіть, акордеон. З 2014 року волонтери привезли саморобні елементи – «кішка» різних розмірів, які також застосовуються нашими службовцями.
Усі журналісти спробували тротил на смак, як символ того, що хоч трохи розбираются у цій справі. Що вам сказати – гіркий!
І на останок, тренування у лазерному тирі – показало наочно – хто готовий до служби. Сказали – до військової служби придатні усі.
Нагадаємо, у березні тренування військових на Житомирщині відвідала британська делегація.
