Серед подвір’я по вулиці Леха Качинського, 12, що у центральній частині Житомира, височіють руїни келій Єзуїтського монастиря. Ця найстаріша архітектурна споруда у місті є пам’яткою архітектури національного значення.
Монастир був побудований за сприяння польських магнатів у 1724 році ченцями-єзуїтами. З відкритих джерел відомо, що територія монастиря мала адміністративну незалежність від інших частин міста і перебувала під владою польського короля Августа II. При монастирі діяла перша у Житомирі трикласна школа, житло для викладачів та учнів, працював завод по виробництву свічок, діяли магазини та пекарні. Ченці побудували келії та підприємства для ремісників.
Після приєднання Житомира до Російської імперії приміщення монастиря використовували як в’язницю. За інформацією краєзнавця Бориса Дубмана, тюрма, яка займала спочатку тільки частину приміщень колишнього монастиря, згодом зайняла всю будівлю. У 1873 році у в’язниці тримали заарештованих 1932 чоловіків і 186 жінок (5% жителів Житомира).
« У березні 1919 року в камері смертників колишнього монастиря чекав своєї долі майбутній кінорежисер, кінодраматург, художник і письменник Олександр Довженко. А у 1941 році, відразу після німецько-фашистської окупації Житомира, тут було створено гетто, куди за лічені дні зігнали все єврейське населення, що не встигло евакуюватися. Багато померли тут від голоду, холоду і хвороб. Будівлю колишнього єзуїтського монастиря перетворили на в’язницю для спійманих учасників антифашистського підпілля та інших неугодних режиму житомирян, де фашисти під тортурами допитували в’язнів», – написав Дубман у своїй статті «Таємниці Єзуїтського монастиря».
.
Автор фото: Сергій ОМЕЛЬЧУК.
