Саме так можна назвати 2018 рік, який передує президентським та парламентським виборам в Україні. І ми це відчуємо зовсім скоро. Сумнівні досягнення, гучні затримання та скандали, збільшення зарплат, пенсій та соціальних виплат, політичні протистояння і, найголовніше, обіцянки нові і нові – усе це нас очікує цього та наступного року.
Влада знову своїми діями буде сама себе заганяти у глухий кут. Візьмемо хоча б збільшення пенсій та зарплат, які напевно будуть продовжуватися і використовуватися як підготовка до виборів. Збільшувати зарплати та пенсії немає звідки, зростання економіки у 2017 році склало лише 2 %. Додаткові кошти, які в людей з’являють, не підкріплені економікою! Простими словами, на ці додаткові гроші, які опинилися в обігу, не було вироблено додаткового товару. Купівельна спроможність грошей буде зменшуватися і ми знову будемо мати інфляцію, яка дуже швидко «з’їсть» усі надбавки та підвищення. У цьому можна переконатися відповідно до курсу долара США, який за декілька місяців з 25 грн виріс до 28,5 грн.
Цього року економіка держави не буде зростати більше ніж 3-4 %. І це не дивно. Інвестори не поспішають вкладати кошти в країну, де не можливо захистити свою власність, а закон існує лише на папері. Де правоохоронні органи замість того, щоб ловити злочинців, займаються тиском на підприємців. Якщо додати до цього те, що тисячі українців кожного дня виїздять працювати до сусідніх країн (частина з трудових мігрантів ніколи вже не повернуться назад) і в країні вже є проблема з кадрами, ситуація виглядає критичною.
Усе це є наслідками нинішньої політики та політиків. Адже за 26 років ми не мали у владі людей, які переймалися та відстоювали загальнонаціональні інтереси громадян та держави.
Країна може опинитися в політичному протистоянні та популістичних обіцянках у боротьбі за владу. Переважна більшість так званої «опозиції» нічим не краща від нинішньої влади. Їм усім, і владі, і опозиції, які 26 років змінюють один одного, вже давно потрібно бути на «кладовищі історії». Потрібно дати можливість незіпсованим владою та грошима, в першу чергу, компетентним та відповідальним людям навести в країні лад.
Найбільша наша проблема – це невміння об’єднуватися та повірити один одному. Бо ми хочемо усе і відразу. Віримо тим, хто обіцяє змінити країну за декілька тижнів або закінчити війну за години. Ми, як нація, не навчилися відрізняти чесного політика від «рєшали», чесного підприємця, який сам з нуля збудував свій бізнес, від учорашнього правоохоронця, який заробив на «віджимі» чужих активів.
І попри те, що ситуація в країні нам не до вподоби, наступного разу більшість піде та буде «голосувати серцем», без жодних докорів совісті брати подачки від кандидатів та партій у вигляді гречки, цукру, олії, а потім знову їх ненавидіти. Можливо вже досить?
Якщо свідомі та чесні представники суспільства не зможуть повірити один одному та об’єднатися перед викликом втрати країни, очевидно, що переможуть старі партії та старі лідери. І якщо так буде, тоді нічого не зміниться. Але це буде через рік. Українське суспільство має ще час об’єднатися та спробувати змінити власне майбутнє.
