Прошу підтримати мою петицію http://petitions.zt-rada.gov.ua/list/view/960 Там розписана актуальна ситуація, окрім цілого пласту питань про якість води, що ми отримуємо з нашого водогону — обіцянки та факти. Але це вже для журналістських досліджень (плекаю надію).
Я ж тут хочу додати трохи історії. Наприкінці минулого століття в Житомирі відбулася (чи, скоріше — не відбулася) знакова подія. Було прийнято революційне рішення — подати резервний теплоносій з самої великої котельні РК-6, що на вул. Жуйко, до теплового пуннкту на мікрорайоні Бородія-Шевченко, що тільки починав розбудовуватися. До речі, саме тоді у нас в Житомирі, в розгар радянської влади, з’явився термін “мер”. І це був анекдот про тодішнього заступника голови міськвиконкому з комунальних питань М. Чередниченка (він — до жінки): “Ти знаєш, з ким ти спиш? З віцемером!”. Та це так, до речі, бо зараз ми вже звикли застосовувати слова “мер”, “мерія”, “губернатор”, навіть не звертаючи увагу на те, що ніякої відповідності ні у суті, ні у функціях, ні у правах, ні у обов’язках із цими поняттями у цивілізованих країнах вони не мають.
В чому ж була революційність рішення? А в тому, що за прикладом цивілізованих країн у нас вирішили найбільшу частину цієї магістралі по вул. ХХII партз’їзду (нині Б. Тена) виконати в здоровенних підземних тюбінгах, в яких би містились ВСІ підземні комунікації у спеціальних стелажах, доступних для обслуговування саме ПІД ЗЕМЛЕЮ, без порушення дорожнього покриття.
І робота закипіла, вірніше — з’явились бульбашки. Десь о 10-й ранку з’являлись перші робітники. Потім підтягувалась техніка. А там — вже й обід, з усіма витікаючими…
Але справа все ж потихеньку просувалась. Але як! Наприклад, першими завели свої мережі Тепломережі. Після цього… тюбінги засипали й заасфальтували. Наступний — водоканал. Що зробив? Правильно! Зняв щойно укладене дорожнє покриття, розрив усе й заклав (переніс) свої труби. І так далі… Схема складна: розрив — встановив — зарив — заасфальтував — розрив — встановив — зарив — заасфальтував —… Але справлялись!
А увесь цей час мешканці вулиці ХХII партз’їзду сиділи без електрики, тому що дроти заважали роботі механізмів. Ну, не весь час — іноді давали електрику на ніч. І трамваї не ходили…
Коротше кажучи, через деякий час анекдотичність організації робіт стала явною. В результаті — тюбінги вийняли і завезли до домобудівного комбінату, де з них змайстрували тир.
А всі мережі, як і раніш, просто зарили в землю — звично, як і раніше. І заасфальтували. І електрика у мешканців з’явилася (хоч і не завжди), і трамвай пішов. І все й усім стало добре…
Отакі були будні радянської влади, за якими так скучили деякі наші мешканці…
