У травні 2023-го українські сили оборони вели відчайдушні бої під Бахмутом. Російські окупаційні війська, бойовий кулак яких становили «вагнерівці» та штурмовики, мали і кількісну, і якісну перевагу, проте їм мужньо протидіяла легендарна 3-тя окрема штурмова бригада ЗСУ, що не тільки тримала оборону, а й завдавала відчутних контрударів. 8 травня 2023 року українським бійцям вдалось змусити ворога втікати і посунути його на кілька кілометрів.
Командир тактичної групи «Азов» Андрій Білецький згодом розповів, що завдяки активним штурмовим діям тоді легендарна 3-тя окрема штурмова бригада розгромила підрозділи ударної 72-ї бригади рф, майже повністю знищивши дві її роти. А ще українські воїни розбили бригадну розвідку росіян. Також зазнав великих втрат відбірний штурмовий загін ПВК «Вагнер».
Саме після цього удару її власник Пригожин істерично заволав, що російські війська втікають з-під Бахмуту, а його підрозділи несуть величезні втрати, які склали понад 500 головорізів. Саме з цієї досади Пригожин розпочав похід на Москву по Шойгу та Герасимова, фактично пішов на самогубство.
В офіційних зведеннях повідомлялося, що наступальні дії велися у смузі завширшки 3 км та завглибшки 2,6 км. Усю цю територію було повністю звільнено від російських окупаційних сил.
Звісно, не обійшлося, на жаль, без втрат і в лавах українських сил. Серед загиблих того дня захисників Бахмута був 25-річний боєць Максим Максименко – в. о. командира бойової групи що, як зазначено, у військовому зведенні, отримав множинні осколкові поранення, несумісні з життям, взявши на себе удар і таким чином своїм тілом закрив бійців що вів за собою в бій із словами «СЛАВА УКРАЇНІ».
Полеглий вояк мав позивний «Аякс». Так у давньогрецькій міфології звали мужнього воїна, що відзначився хоробрістю на Троянській війні.
Результати цього бою заслуговують на внесення в підручники історії України золотими літерами, 3-я ОШБр присвоєння почесного звання, а боєць «Аякс» Максим Максименко звання ГЕРОЙ УКРАЇНИ!!!
Максим Жорін, очільник «Азову», коментуючи цей бій з екрану телевізора заявив: під кінець доби 8 травня 2023 року ми втратили «Аякса», ослабло одне крило наступу і командування ухвалило рішення «припинити наступ»!!!
Максим Максименко захоплювався футболом, був затятим уболівальником київського «Динамо» та входив до його фанатського клубу. Саме «ультрас» «Динамо» та інших українських футбольних клубів були вагомою рушійною силою Євромайдану та Революції Гідності, зокрема, активно протидіяли так званим
«тітушкам», а затим увійшли до складу добробатів, що вирушили на захист територіальної цілісності України в зону АТО у 2014-му. Через вісім років, з початком повномасштабного російського військового вторгнення вони також були в когорті перших добровольців, і разом із сотнями тисяч таких-же патріотів України не дали шансу ворогу захопити столицю та інші області центри України.
Натомість, у 1918 році 46-ти мільйонна Україна спромоглася протиставити армії Муравйова лише 520 Героїв Крут (українських студентів добровольців) з 16-ма кулеметами і однією гарматою.
У 1918 році добре спрацювало українське прислів’я «Моя хата з краю» і призвело до втрати незалежності України !!!
Це, у свою чергу, призвело до спланованого владою голодомору – геноциду народу України у 1932-33 роках та до масових репресій у 1937-38 роках. Згідно наказу із Москви №00447 від 30 липня 1937 року в результаті мільйони безневинних Українців було знищено!!!
НА ЖАЛЬ, ця притча почала спрацьовувати (можливо під впливом агентів спецслужб росії) і в даний час тому і пробуксовує мобілізація !!!
Що діє на руку ворогу та веде до втрати незалежності України!!!
Максим Максименко у 15-річному віці отримав серйозні тілесні травми, переніс 8 хірургічних втручань і отримав інвалідність. Тому був звільнений від військової служби за призовом.
На застороги свого діда Миколи Маляренка: «Як ти будеш переносити нестерпні болі на травмованих ділянках тіла від бронежилета та амуніції, особливо у спеку і холоди?» відповів: « Я не зможу жити з ганьбою у захопленому ворогом Києві, краще з гордістю загинути в бою за Україну»!
Він не став ховатися за спинами військовозобов’язаних і не чекати 27-річного мобілізаційного віку добровільно з перших днів війни став до лав столичної тероборони у складі легендарної 3-ї окремої штурмової бригади, яка була сформована у Києві на базі підрозділу «Азов». А вже у квітні воював навідником загону спеціального призначення у складі ОСУВ «Хортиця»…
Народився Максим Максименко 20 вересня 1997 року в Радомишлі у молодій родині Світлани та Вадима Максименків. Тут ходив до дитячого садочка №1. А вже до спеціалізованої школи №64 хлопчина пішов у Києві, куди переїхали батьки, став Киянином проживав і був зареєстрований на Солом’янці по вул. Ушинського 23 кв . 41 включно до дня загибелі 08 травня 2023 року . Проте канікули він зазвичай проводив у місті свого уродження, відпочиваючи у дідуся та бабусі – Миколи та Наталії Маляренків на тутешньому Кельвичевому хуторі. Микола Миколайович з гордістю розповідає, що онук був притому доброю підмогою, адже допомагав їм по господарству, випасав корівчину, підсобляв на сінокосі. Звісно, товаришував та розважався з місцевими товаришами-ровесниками, зокрема гасав з ними у футбол. Згодом хлопець навіть вихвалявся друзям-уболівальникам, що на радомишльському стадіоні грав разом із самим Сашком Зінченком. Захоплювався він також бойовими мистецтвами.
Вже перебуваючи в зоні бойових дій, у коротких телефонних перемовинах онук всякчас заспокоював діда з бабою: «Не хвилюйтеся, я непереможний, я ж добре навчений, тренований і загартований…»!!! Я МАКСИМ !!!
Під час короткотривалої відпустки він одружився зі свою обраницею Юлією. Проте подружнє життя у молодої пари виявилося надзвичайно коротким…
В останньому бою на Максима Максименка, що перебував на передових рубежах, поклали обов’язки командира бойової групи. «Аякс» героїчно тримав бійців і вів їх за собою в бій із словами «СЛАВА УКРАЇНІ».
«Хто ближче до неба, той ближче до Бога, із вільними поруч іде перемога! Нам доля ‒ над іншими небо тримати, працюємо, брате», ‒ написав про звитяжне подвижництво Українських захисників поет Гліб Бабич, що поліг на Харківщині. І вони тримали й тримаються – до скону, і загину. Та Небо таки забирає найкращих.
«Максим Максименко до кінця залишався вірним військовій присязі і загинув 8 травня 2023 року під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом рідної землі», – зазначив очільник азовців Максим Жорін.
«Друг «Аякс» ще в перші дні війни долучився до нашого підрозділу та характеризувався надзвичайною хоробрістю та вмінням виконувати найдосконаліші завдання, – з сумом сприйняли його смерть у батальйоні.
«Протягом довгих років Максим Максименко відвідував як і домашні, так і виїзні матчі «біло-синіх». Він щиро і всім серцем любив наш клуб», – йдеться у співчутті рідним та близьким загиблого бійця на сайті ФК «Динамо» (Київ).
Трагічна звістка обпекла сумом і болем його земляків та краян.
…Поховали Максима Максименка, полеглого захисника України, на Алеї Слави столичного Міського кладовища, що по вул. Стеценка. Його портрет встановлено на Алеї загиблих Героїв-земляків на меморіалі в Радомишлі.
Указом Президента України №485\2023від 11 серпня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдат Максим Вадимович Максименко посмертно нагороджений державною нагородою орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Рідні, близькі, друзі та побратими глибоко сумують із приводу трагічної передчасної втрати справжнього Героя України за покликом душі і серця бійця за позивним «Аякс» Максима Максименка.
Закликаємо усіх громадян України мобілізаційного віку, незалежно від посад і статків, у тому числі воїнів ЗСУ запасу та силовиків усіх структур мобілізаційного віку, а також посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування разом із депутатами всіх рівнів взяти за приклад геройський вчинок Максима Максименка і стати на захист Державного суверенітету та територіальної цілісності України. Без цього перемога України над ворогом стане неможливою, а незалежність України опиниться під загрозою.
