Цієї весни виповнився рік, як я живу в Канаді, в місті Ред Дірі, провінція Альберта. Нещодавно моя сім’я отримала перманентне резидентство, тобто дозвіл вільно жити, працювати та навчатися в Канаді. Моя 5-річна донька ходить до дитячого садка і вже англійською мовою розмовляє краще, ніж українською. Ми з чоловіком думаємо, як планувати своє майбутнє далі, вже в статусі іммігрантів, а не просто іноземних робітників. Тож це – роздоріжжя, час, щоб підбити підсумки і розширити горизонти. Зрозуміло одне: перебування в Канаді кардинально змінює погляди на життя, які були в тебе в Україні.
Комунізм по-канадськи
Є такий жарт: комунізм будували-будували в Радянському Союзі, а настав він у Канаді. І справді, це країна розвиненого соціалізму, щоправда, з поправкою на капіталізм.
У Канаді відразу звикаєш до хорошого: гладенькі дороги, хороше освітлення вулиць, дорогі автомобілі (забудьте про «Жигулі», як про страшний сон!), медичне страхування, дієві ліки, високоякісна система освіти, високі зарплати, різноманітна їжа (ура, нарешті, цей час настав!), брендовий одяг, подорожі, дозвілля в рекреаційних центрах. І головне: тобі посміхаються! Якщо і зустрінеш зле обличчя, то знай: це обличчя приїхало з пострадянської країни.
«Мама» нафта
Основа благополуччя – це економіка. Як і в Росії, економіка якої страждає від того, що ціна за барель нафти впала втричі, так і в Канаді нині – криза. Особливо це відчутно в провінції Альберті, де, без жартів, чи не на кожному фермерському городі – нафтовий «журавлик», який знай собі дзьобає гроші з надр землі.
Проте, на відміну від Росії, економіка Канади не зациклена лише на нафті. Діють великі промислові підприємства, процвітає сільське господарство, а також малий і середній бізнес. Узагалі, бути бізнесменом у Канаді – справа немудра, лише треба визначитися з напрямком. Наприклад, фермерство. Уряд його усіляко спонсорує. Варто проїхатися преріями Альберти, щоб оцінити приблизну кількість поголів’я корів, коней і навіть бізонів. Ця кількість просто вражає!
Усе ж таки рівень безробіття зріс. Нафтові компанії масово звільнили робітників. І вони подалися хто куди, перебиваючись заробітками, живучи на допомогу з безробіття, в надії, що ціна на нафту знову виросте.
Купуйте житло!
У зв’язку з падінням цін на нафту ціни на нерухомість теж упали. Нині будинок, якому кілька років, у хорошому районі, з чотирма спальнями і двома вбиральнями, можна купити за 300 тисяч канадських доларів (233 тис. дол. США, – ред.), у той час як у минулому році ця ціна була приблизно на 200 тисяч вищою. Квартиру з двома спальнями у новому будинку в хорошому районі можна придбати за 200 тисяч доларів.
Оренда житла теж подешевшала. Ті робітники, які працювали на нафтові компанії та жили в Ред Дірі, поїхали на кращі заробітки, тому звільнилося чимало квартир і приватних будинків. Нині оренда основного поверху приватного будинку в хорошому районі обійдеться в середньому 1100 доларів у місяць, у той час як у минулому році ця ціна була на 200-250 доларів вищою.
Найдешевше житло, яке здається в оренду – це в центрі міста, даун тауні. Сімейні намагаються орендувати житло у віддалених, нових районах, бо в даун тауні чимало наркоманів та безхатченків. Орендувати квартиру в даун тауні коштує в середньому 700 доларів у місяць.
Узагалі, для канадців переїзди – це звична справа. Навіть якщо у вас є кредит на будинок на 20-25 років, який ви ще не виплатили, але ви хочете продати житло й переїхати в інше місто, то це можливо без проблем.
Щоб купити власний новий будинок середнього класу, що коштує 450 тисяч доларів, потрібно сплатити початкову суму за нього – приблизно 50 тисяч доларів. Надалі виплачуватимете по 1500-1600 доларів кредиту щомісяця.
Медицина: «Саме пройде!»
Мій чоловік працює повний робочий день на заводі, тому всій його сім’ї забезпечено медичне страхування. Одне – на безкоштовне відвідування лікарів, інше – на 80 відсоткову знижку на ліки, куплені за рецептом. Крім того, діє 80 відсоткова знижка на стоматологічні послуги, які коштують космічні суми. Не дарма дантистів канадці називають бандитами з великої дороги.
У Канаді діє та система медицини, яку з великими проблемами намагаються прищепити Україні протягом останніх років. Тобто це медицина первинного і вторинного рівнів.
Первинний рівень – це амбулаторії в кожному спальному районі, до якої, як кажуть, можна дійти пішки. Вторинний рівень – лікарні, які мають спеціалізовані відділення, а також гелікоптери та автомобілі «швидкої допомоги». До речі, за виклик «швидкої» потім доведеться заплатити немалу суму. Тому канадці викликають її лише в справді екстремальній ситуації. Також окремо діють діагностичні центри, хоспіси тощо.
Найближча амбулаторія від нашого дому – приватна, яка має всього одного лікаря і реєстраційну медсестру. Часом, щоб дочекатися прийому лікаря, потрібна година і більше. Лікарів не вистачає, адже поблизу – США, де їм платять більше, тому часто спеціалісти їдуть саме туди працювати.
Наш сімейний лікар ставить діагноз без будь-яких аналізів. Наприклад, в Україні, щоб педіатр виписав дитині ліки від застуди, йому обов’язково потрібно аналізи крові і сечі. В Канаді, якщо вас просять зробити подібне, значить є підозра на важке захворювання, яке ви, скоріше за все, будете лікувати на стаціонарі.
Отож, жодних тобі аналізів, лікар тебе послухав і виписав рецепт на антибіотики. Або й зовсім нічого не виписав. Саме пройде, як, наприклад, у випадку вірусного захворювання.
Проте не треба судити про всіх канадських лікарів лише на прикладі цього лікаря. У більших амбулаторіях, де є відповідне обладнання, роблять всі необхідні аналізи.
Чи без освіти можна прожити?
Канадські школи поділяються на публічні (тобто державні) та католицькі. Також ще є приватні. Публічні та католицькі мають окремі управління освіти. Всі школи поділяються на початкові, середні та вищі й знаходяться в різних будівлях.
Дитячі садки знаходяться при школах, малята відвідують їх всього по дві з половиною години на день. Є приватні дитячі садки, які беруть до себе дітей мало не з пелюшок і на повний робочий день, проте за такі послуги треба заплатити до тисячі доларів у місяць. Також є домашні дитячі садки, де матері в декретній відпустці беруть до себе няньчити сусідських дітей за 600 доларів у місяць. І це вважається дуже дешево.
У Канаді добре розвинута так звана інклюзивна освіта, тобто така, яка відкрита для всіх дітей, без різниці, які ментальні чи фізичні особливості вони мають. В кожного вчителя є помічники, які опікуються дітьми з особливими потребами й допомагають їм у навчанні.
Найкращі студенти – це діти іммігрантів, які стараються вивчитися і здобути хорошу професію. Адже їх до цього сильно спонукають батьки. Не всі канадські школярі вважать так само.
Одного разу я мала розмову з 17-річною канадкою Одрі. Вона пожалілася на те, що вже втомилася працювати на двох роботах. Ці роботи були низько кваліфіковані. «Чи ти навчаєшся у коледжі?» – запитала у неї. «Ні, не навчаюся. У мене немає грошей на це» – відповіла вона. «Але ж ти можеш узяти державний кредит на навчання, який ти зможеш виплатити через рік після закінчення коледжу чи університету, коли вже знайдеш роботу за спеціальністю!» – навіть я, іммігрантка, знала про це! Висновок був один: Одрі лінувалася вчитися і боялася спробувати себе у дорослому житті. Надія лише на її батьків, які, можливо, звернуть увагу на доньку.
Мабуть, це ще властивість Альберти: людина без освіти може заробляти 100 тисяч доларів на рік, гаруючи на нафтову компанію. Проте все ж високі заробітки може отримати лише спеціаліст із хорошою освітою.
Загалом у місті Ред Дірі, відповідно до даних «Вікіпедії», на сто тисяч населення є 16 початкових публічних шкіл та 12 початкових католицьких шкіл, сім середніх публічних шкіл та шість середніх католицьких шкіл, чотири вищих публічних шкіл та одна вища католицька школа. Плюс – чотири приватні школи.
У Ред Дірі є свій коледж, заснований в 1964 році. Він пропонує отримання кількох навчальних ступенів, дипломні та сертифікатні програми, курси, після яких можна йти навчатися в університет, стажування і навчання робочим професіям. Нині в ньому навчається 7500 студентів.
Як одягаються
Людину з пострадянського простору легко помітити в натовпі, бо хто ж, як не вона, любить одяг із натуральних шкіри та хутра.
Наші співвітчизники переймаються своїм зовнішнім виглядом, щоб виглядати пристойно, звісно, в межах їхнього уявлення про це.
Пересічні канадці абсолютно цим не переймаються. Звісно, якщо їхня робота – в офісі, або вони йдуть до церкви, то дрес-код відповідний. А в буденному житті «національний одяг» альбертівця – це джинси, худі (теплий светр із капюшоном) чи футболка, кросівки та кепка-бейсболка. Альбертівки теж полюбляють зручний спортивний одяг, особливо легінси. Плаття, прикраси, макіяж – це можна побачити переважно на молоденьких дівчатах і… пані літнього віку.
Авто – це засіб пересування
Без автомобіля взагалі жити не дуже весело. Тим більше, що система громадського транспорту в невеликих містах Канади не дуже розвинена.
Водійське посвідчення – це не просто дозвіл їздити автомобілем, а й ваше особисте посвідчення. Його запитують усюди: в державних установах, бібліотеці, лікарні, навіть у магазині, якщо ви хочете повернути куплену річ і при цьому загубили чек.
«Водити машину може навчитися кожен дурень», – такий розумний вислів я вичитала в одній книжці. І справді, це справа не хитра. Спочатку здаєш теорію водіння – комп’ютеру, за що платиш 20 баксів. Після цього отримуєш студентське посвідчення водія, з яким можна опановувати вміння водити автомобіль в домашніх умовах. Правда, за умови, що при цьому біля вас сидітиме людина з повними водійськими правами.
Через рік можна здати іспит, щоб отримати п’ятий неповний клас (право їздити в межах міста), а ще через рік – п’ятий повний клас (з правом виїжджати на хай вей). Здача іспиту коштує 80 баксів.
Канадці люблять нові автомобілі популярних марок. Наприклад, у Ред Дірі віддають перевагу тракам, які в Україні називають «пікапами». Сімейні їздять у великих машинах типу «сув» та «караван». Чи не в кожної сім’ї є автомобілі для подорожей, в яких можна жити, як у домі. У тих, хто заможніший, є ще машини для випендрювання – всілякі спорткари, в яких красуються на дорогах у хорошу теплу погоду. Також канадці, особливо старшого віку, люблять мотоцикли марок «Харлі Девідсон». Не проти «погратися» й ретро-автомобілем. Є своєрідний клуб любителів старих автівок, який часто збирається в центрі міста й кожен може помилуватися раритетними машинами.
Бензин у Канаді дешевий. Ціна варіюється від 80 центів до 1 долара за літр. А ось основні витрати йдуть на страховку за машини. За рік страховка за нову машину обійдеться до 2000 баксів.
Інфраструктура: є все!
У Ред Дірі є регіональний аеропорт, який в основному орієнтований на невеликі приміські перевезення. Роль громадського транспорту в місті виконує Red Deer Transit, комфортні сучасні автобуси курсують в усі точки міста кожні півгодини.
Ціна за квиток за дорослого – два долари 50 центів. Для дітей до шести років проїзд безкоштовний.
Питну воду місто отримує з річки Ред Дір. Вона обробляється й подається не лише в місто, а й в приміські житла, а також містечка Лакомб, Паноку та Блекфолдс.
Стічні води збираються і відправляються до очисних споруд. Очищені стічні води потрапляють знову до річки вниз за течією до водоочисної станції.
Вода, яка тече з нашого крану, не має жодного запаху. Ми її п’ємо, попередньо пропустивши через фільтр. Загалом вважається, що в вода в Ред Дірі є невисокої якості. Хоча, як на мене, канадці просто не пили житомирську воду.
Один раз на тиждень до спальних районів Ред Діра приїжджають сміттєзбиральні машини. Господарі виставляють на задніх дворах мішки з відходами, які потім вивозяться на загальноміське звалище, а також сміття у синіх ящиках зі знаком переробки.
Окремо канадці сортують пластикові, металеві та картонні упаковки з-під напоїв, які потім здають у спеціальних депо і отримують за це гроші.
Хліба і видовищ
Є такий жарт: коли канадець їде у подорож, першою його зупинкою буде «Тім Хортонс», тобто один із закладів мережі кав’ярень, яку заснував відомий канадський хокеїст Тім Хортон. Фаст-фуд – це харчова американська релігія.
Альбертівці, як справжні ковбої, полюбляють стейки, посмажені на грілі. І ресторани змагаються між собою: у кого кращий стейк. Також у пошані органічні, корисні для здоров’я продукти, які коштують у півтора, а то і в два рази більше, ніж звичайні масмаркетівські.
Іммігранти привозять із собою свою кухню та кулінарні вподобання. Так, у Ред Дірі є польський та український магазини, які користуються популярністю, адже чи не кожен канадець знає, що таке борщ, кебедж ролс (голубці) та пироги (вареники). У Ред Дірі є ресторан російської кухні «Siberia», та інші ресторани, які заснували вихідці з різних куточків світу.
Щодо розваг, то у Ред Дірі є рекреаційний центр, туристичні інформаційні центри, два кінотеатри, театр, симфонічний оркестр, музеї та картинна галерея. А також нічні клуби та стриптиз-бари. Найулюбленішим місцем реддірівського хокейного вболівальника є арена «Enmax Centrium», який може вмістити майже вісім тисяч осіб.
Біля Ред Діру знаходиться Canyon Ski Resort, де можна покататися на лижах. А якщо потратити дві години, то можна доїхати до Скелястих гір й насолодитися відпочинком у курортних містечках або кемпінгом у сусідстві з дикими звірами.
Замість післямови
У пострадянської людини склався стереотип про американця: той завжди посміхається нещиро, ніколи не показує своє справжнє обличчя.
І ось, поживши рік у Канаді я можу сказати наступне. По-перше: хай краще тобі нещиро посміхаються, ніж щиро й злісно шкіряться. По-друге: канадці посміхаються всім, бо в них немає причин сумувати. Вони живуть у багатій та мирній країні й цінують те, що мають.
P.S. Цей матеріал не є об’єктивним і написаний лише на основі досвіду авторки.
авторка: Марія ХІМІЧ
Фото авторки
Нагадаємо, в ексклюзивному інтерв’ю для «Вголос.zt» Марія Хіміч розповіла про декрет як найбільш плідний період творчості, про небо, яке її надихає, а також про те, чому не хоче повертатися до України. Кілька місяців тому «Клуб сімейного дозвілля» видав роман житомирської письменниці-емігрантки Марії Хіміч.
