Звістка про те, що депутат Житомирської міської ради Любов Цимбалюк зареєструвалася на виборах до парламенту України, сенсацією не стала. Любов Володимирівна вже чимало років входить до найбільш відомих у Житомирі політиків і депутатів.
У 2014/2015 роках, упродовж півтора року, Любов Цимбалюк виконувала обов’язки Житомирського міського голови в умовах, коли в Україні розпочалася війна на сході країни, коли чимало рішень доводилося приймати блискавично і під власну відповідальність. Але вона витримала, а міське господарство під її керівництвом працювало на диво злагоджено і справно. Сьогодні важко взагалі уявити, якою могла б бути діяльність Житомирської міської ради без участі Любові Цимбалюк. Іноді складається переконливе враження, що вона розуміється на всьому: знає усі вади, біди та слабкі місця нинішньої влади міста Житомира і так само добре розуміє усі слабинки та проблеми міського господарства, які спричинені відверто недолугою політикою держави. Ось такий сплав здобутого життєвого досвіду із майже десятилітнім стажем депутатської роботи у складі Житомирської міської ради став вагомою причиною для того, щоб балотуватися на виборах до Верховної Ради України. При цьому Любов Цимбалюк має усі підстави розраховувати на найширшу і найпотужнішу підтримку житомирян. Напередодні старту своєї агітаційної кампанії ми звернулися до Любові Володимирівни Цимбалюк з проханням відповісти на декілька запитань, які неодмінно цікавитимуть нашого читача:
– Отже, Любове Володимирівно, сьогодні про Вас у Житомирі заговорили ще й як про кандидата у народні депутати України. А як взагалі так сталося, що ви прийшли у політику, стали депутатом міської ради, а далі – секретарем Житомирської міськради, ще згодом – виконували обов’язки мера міста Житомира?
– До бажання стати депутатом Житомирської міськради мене підштовхнула моя підприємницька діяльність. Діяльність малого та середнього бізнесу в Україні тривалий час переживала так звану хворобу зростання та становлення. І якраз у цей період підприємці, які раніше були зосереджені лише на своїх корпоративно-виробничих та комерційних справах, звернули свої погляди на те, що діється у владі, де приймається немало рішень та ухвал щодо нашого підприємницького та бізнесового життя. Ось тому я й пішла у 2010-му році у депутати Житомирської міської ради. Мушу зауважити, що мені було нелегко вивчати усі премудрості депутатської роботи, але якраз здобуті знання, а тим паче – досвід підприємницької діяльності, допомагали і дозволили мені добре вивчити усі ділянки багатогранних депутатських клопотів.
– Тим паче, що Вам, як секретарю Житомирської міськради, по суті доводилося керувати роботою депутатського загалу, готувати сесійні засідання і вникати у багато інших деталей повсякденного життя міської ради.
– Обрання секретарем міськради стало для мене неабияким випробуванням. Тим паче, що делегували мене фактично до когорти керівників міста опозиційні до тодішньої влади фракції міської ради. Тобто ситуація, коли ти – свій серед чужих, – якраз мій випадок у 2013-му році. Скажу відверто: було справді важко. Однак відступати не було куди, і не звикла я пасувати перед труднощами. Пізніше, коли навесні 2014-го року депутати відправили у відставку мера Житомира, стало ще сутужніше. Але й тут довелось швидко вчитися і вирішувати вже проблеми військового часу.
– Любове Володимирівно, ось зараз ви вирушаєте у боротьбу за звання та мандат депутата Верховної Ради України. Вас не бентежить рівень проблематики, якою опікуються наші парламентарі? Адже головний законодавчий орган – це все ж таки не міська рада нехай і великого міста?
– Я вам можу сказати так: хто працював тривалий час у міській чи обласній раді, до того ж вникаючи в усі деталі та тонкощі рішень, які готуються до сесій, той може вважатися готовим і до роботи у парламенті країни. Більше того, якби це було можливим, то щабель депутатської діяльності у місцевих радах мав би бути обов’язковим елементом для тих, хто вирішив стати народним депутатом України. Адже, наприклад, якраз депутат міської ради дуже наочно розуміє усі недоліки як політичної системи нашої держави, так і недосконалості її господарського механізму. Ось чому, власне, я йду у народні депутати України, аби із парламентської «вершини» вирішувати питання покращення ефективності діяльності місцевої влади.
– А які конкретні пункти, завдання чи, можливо, й програми ви взялися б реформувати, коли потрапите у парламент?
– Сьогодні дуже актуальною проблемою є комплекс питань навколо розпочатої в Україні децентралізації влади. Держава, затримуючи, а іноді й не надсилаючи на адресу місцевої влади субвенції чи субсидії, ставить місцеві ради у надзвичайно складну ситуацію, коли обіцяні із центру субвенції місцева влада змушена «закривати» власними коштами. Таким чином, місцеві ради опиняються у заручниках ситуації, втрачаючи можливість планувати та передбачати певні ремонти, реконструкції , або – іншими словами – розвивати власне господарство. Держава для того, щоб підтримати своє реноме позитивного реформатора, надсилає кошти до місцевих рад через Державний фонд реконструкції та розвитку (ДФРР). Ці кошти йдуть на будівництво, модернізацію вдосконалення інфраструктури міст та регіонів. Однак ніхто не рахував і не порівнював ті суми коштів, які держава заборгувала перед місцевими радами, з тими інвестиціями із ДФРР, якими держава нагороджує певні регіональні громади. До того ж ці кошти, які приходять «на підмогу» із ДФРР, депутати місцевих рад не можуть належним чином проконтролювати чи простежити ефективність їх використання. Як депутат із багаторічним досвідом, я не бачу особливого сенсу у діяльності НКРЕКП, яка фактично не встановлює, а схоже, просто вигадує тарифи на комунальні послуги. Тому парламент України мав би у найближчій перспективі закрити НКРЕКП як орган, що не сприяє впровадженню ринкових реформ. Я можу це довести на прикладі конкретних цифр та показників. Якщо говорити про конкретні найважливіші проблеми у роботі парламенту, то вони мені добре відомі. Можливо, нардепи, які засиділися під куполом Верховної Ради, не знають, що міста України перебувають на грані екологічних катастроф. Проблема із утилізацією та переробкою сміття всього за три – п`ять років змусить керівництво країни вдаватися до радикальних кроків. Те ж саме стосується і водозабезпечення наших міст, про що житомиряни, наприклад, знають через майже щотижневі аварії на водогоні. Далі – буде гірше у рази. А якщо врахувати хаотичний характер забудови міської території потужними і сучасними житловими комплексами, то найпершим наслідком такого «ущільнення» забудови стануть перебої у водопостачанні. Більше того, будівництво без модернізації комунальної інфраструктури – також катастрофічний шлях. І не лише депутати місцевих рад, а ще більшою мірою саме парламентарі мають розуміти нагальність вирішення таких проблем. Однак, не вдаючись у багато деталей, які важливо врахувати для покращення Верховної Ради України, хочу наголосити на моральних аспектах депутатської діяльності. Адже як може нардеп дивитися у вічі своїм виборцям, коли він елементарно не ходить на роботу під час пленарних засідань? Все це часто називають «великою політикою» із певними і особливими правилами, але подібні правила, на моє переконання, варто змінювати.
– Що ж, як бачимо, бажання працювати у складі парламенту України у вас є, відповідний настрій – також. Знань і досвіду Вам, як кажуть, – не позичати. Тож у добру путь!
– Дякую за розмову і за побажання!
Записав Микола Корзун
