На Житомирщині екс-працівниця інтернату дала сімейний затишок 18 дітям. Дитячий будинок сімейного типу Наталії Коберник та Володимира Круглова був створений у Житомирі у 2006 році – 11 дітей вже виросли у цій сім’ї, а зараз виховується ще 7. Про це розповіли у прес-службі облдержадміністрації.
Вона, як ніхто інший, знає, як дітям жити в інтернаті. Працювала психологом в інтернатному закладі і щодня намагалася підтримати дітей. А потім разом з чоловіком вирішили взяти дітей у свою родину. Так знайшли родинний затишок і любов 18 дітей.
«Коли я працювала в інтернаті, дивилася на дітей і дивувалася, як можна взагалі жити у закладі. Це система. Дитина обмежена у русі, вона не робить, що хоче, а живе режимом – їсть за режимом, спить за режимом. Немає простору для розвитку. Також свого часу я подивилася фільм, де показували, наскільки сильні ці діти, але якщо їх спрямувати у правильне русло. І навпаки, якщо у дітей не вкладати доброту, любов, то і вони не зможуть цього дати своїм дітям. І це були два такі основні моменти, які підштовхнули мене взяти у родину дітей з інтернату», – розповіла Наталія Коберник.
За її словами, дитячий будинок сімейного типу – це родина, і діти тут отримують модель сім’ї. Коли дитина живе у сім’ї, вона бачить стосунки мами, тата, інших членів сім’ї, організацію побуту, життя, сімейні традиції.
«Коли ми одного разу поїхали до вже дорослої нашої доньки в гості, то побачили, що у неї навіть меблі та посуд розставлені так, як було у нас вдома. Вона відтворює ті умови, в яких їй було комфортно. І це найголовніше, бо в інтернаті немає сім’ї. Навіть найкращий інтернат не дасть цього розуміння і відчуття. У дорослому житті у дітей з інтернату залишається відчуття неповноцінності. Це психотравма. Навіть влаштовуючись на навчання, на роботу, вони приховують, що виховувалися в інтернаті. Бо вважають, що це «неблагополуччя» може відобразитися на відношенні інших людей, на кар’єрі. У них немає родинних стосунків, бо часто сестрички і братики знаходяться у різних закладах або рідко бачаться. А ДБСТ якраз і дає можливість забирати у родину братів і сестер, щоб вони виховувалися разом, мали підтримку у майбутньому. У нас були такі діти. Але навіть ті, які не мали рідних братів чи сестер, дуже гарно ладять зі зведеними, так сказати. Спілкуються, уже будучи дорослими, телефонують один до одного, підтримують. Тому що для них це родина. І для них це те, на чому вони будують своє доросле життя», – додала жінка.
До слова, на Житомирщині вже створено 41 дитячий будинок сімейного типу, де знайшли родину 275 дітей.
