Жителі області масово скаржаться на роботу «швидкої» допомоги. Зокрема, на час прибуття карет нарікань найбільше у житомирян. І хоча законом затверджений норматив доїзду до пацієнта, який у міста становить до 10 хвилин, люди кажуть, що нерідко «швидку» чекають більше години. За це час можна народити дитину, а бо ж померти. Кожна секунда може стати для чийогось життя вирішальною… Скільки житомирян померли, не дочекавшись бригаду «швидкої»? Чому і хто замовчує цю статистику?
«У мене мама ледь не загинула через те, що швидка довго їхала. Поки не знайшли знайомих і вони допомогли викликати швидку з іншого району», – написала у соціальній мережі Facebook житомирянка Олександра Пруднікова.
«Скільки не звертався – не задоволений. А поки чекав, то це вже була не швидка, а повільна допомога, на жаль. Останній раз чекав 1,5 години, – розповів житомирський журналіст Іван Саюк.
«Влада повільність та незадовільну роботу «швидкої» ніби й помічає, але поки мовчить. А риба ж гниє з голови. Я знаю, що Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф діє з 2012 року. З перших днів керує роботою установи Анатолій Сова, який до цього був директором міської станції швидкої і невідкладної медичної допомоги. Я не розумію… Невже за стільки років роботи на посаді не можна налагодити нормальну роботу? Щоб люди не вмирали до приїзду бригад? Ще б радив правоохоронним органам перевірити факти привласнення коштів на зекономленому бензині з не виставлених на зміну карет», – обурюється житомирянин Вадим Сорока.
«У житті викликала двічі, останній раз їхали півтори години. Зрозуміла, що краще сідати в таксі і їхати самій, бо це не діло», – коментує інша житомирська журналістка Галина Ковальчук.
«Також маю лишень гіркий досвід) до людей похилого віку, наприклад, швидка їде дуже довго! Доводилося навіть дублювати виклики по декілька разів», – пише редактор одного із житомирських видань Тетяна Бялковская.
«Жахливе відношення в швидкої до людей. Два дні тому бабусі погано було, тричі свідомість втрачала, викликали швидку, вони їй сказали ношпу випити і все пройде. Ніхто не приїхав. Після Того як другий раз свідомість втратила, викликали, накричали на них, то сказали що приїдуть. Приїхали аж через годину. Тиск поміняли й поїхали. На третій раз втрати свідомості самі поїхали в лікарню, її поклали лікуватися. Бабуся бідна ледь не вмерла, так їй погано було», – розповіла житомирянка Ольга Костюкевич.
«Я зателефонував «103», коли моя дружина почала народжувати. Мені сказала диспетчер: «Почекайте 30 хвилин». Ми пішли шукати «таксі». Якщо б чекали «швидку», то дружина б народила вдома», – розповів житомирський журналіст Роман Здорик.
«За останні 5 років швидку викликала разів 30. До дитини – різні бригади, завжди кваліфіковані фахівці! а ось собі і тату – все якось не щастило(((( то “чого викликаєте декілька разів на день”, то у святкову ніч вагітна захотіла поради лікаря, а люди святкують…так і приїхав “бідолаха”, тиск міряв механічним тонометром без стетоскопа, однією манжеткою(((( а тато був на паліативному лікуванні, то їм взагалі байдуже… тільки щораз питали, чому я йому не кажу про страшний діагноз, вчили жити, а не такої допомоги ми в той час чекали. А з машинами справді біда, хоча найдовше чекали хв.40 (дорослому), дитині (до 15 хв)», – розповіла Світлана Прокоф’єва.
«Когда у нас на Площади рано утром в клумбу влетела машина, то я сразу позвонила в «скорую». Сначала меня спросили, с чего вообще я им звоню, потом диспетчер начала со мной пререкаться, спорить. А ведь время могло идти на секунды», – пише Анна Остапенко.
«Мою маму бригада швидкої залишила вмирати з інфарктом, просто поїхала геть. Добре, що я втрутився і так її змогли врятували. Поки нікуди. У мене було головне врятувати маму. Та я цим питанням ще займусь. Таким людям взагалі не можна працювати», – обурюється відомий у Житомирі правозахисник Роман Гуртовенко.
Ось так у нас і виходить, що «швидка» допомога потребує допомоги… Звичайно, у Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф будуть розповідати, що проблема у фінансуванні, нестачі кадрів, автомобілях, поганих дорогах і заторах. Але, в першу чергу, потрібно хоча б навчити керівника центру «швидкої допомоги» правильно будувати роботу. На цьому можна заощадити кілька життєво важливих хвилин. Щоб їхали до пацієнта вчасно, а не тоді, коли вже немає кого рятувати, позбавляючи останнього шансу на життя.
