Всі ми кожного дня стикаємося із легковажністю, безтурботністю та відвертою байдужістю. Така тенденція прослідковується як щодо окремих осіб, які застрягли у лімбі під назвою “мені-однаково-що-з-вами-всіма-буде”, так і до владних структур, які часто не здатні надати реальну тим, хто цього дійсно потребує.
Чи багато навкруги нас свідомих громадян, які були б готові своєю сердечною любов’ю до народу та простою чулою доброчесністю, вмотивовути інших до патріотизму й справедливості? Людей, що самовіддано, не шкодуючи сил, роблять свої благородні справи, навіть тоді, коли їх ніхто не помічає? Духовно збагачених особистостей, що вміють надихати, вселяти віру, вчити гідності й людинолюбству? На жаль, нині набагато більше тих, хто потребує реальної допомоги, аніж тих, хто готовий її надати. Особливо зараз — війна просить зусиль кожного пересічного, але всі притихли: вони не здатні допомагати державі, доки мають свої невідкладні життєвонеобхідні турботи.
Тому про таких людей, що показують свою життєствердну позицію в конкретній діяльності, варто постійно говорити, відкривати їх громаді, щоб та знала, на кого рівнятися. Житомирець Василь Дехтяренко, військовий священник, волонтер, палкий патріот, а хоча насправді — звичайна людина, що робить надзвичайно благародну справу. Він не просто збирає гроші та харчі для воїнів на передовій, а вкаладає свої сили, знання та досвід у власне покликання. Така діяльність без перебільшення посягає на благородність і жертовність, а саме ці поняття, як не парадоксально, часто пророкують небезпеку та ризик.
Але брат Василь не з тих, хто боїться гри з вогнем: він просто робить те, що вважає своїм обов’язком перед державою і звичайними людьми. Капелан разом із командою не раз збирали харчі для воїнів АТО, багатодітних родин, для всіх нужденних і зневірених. Чи важко відшукати 300 кг їжі та знайти можливість, кошти й снагу відправити всі зібрані речі на передову? Підозрюю, що складніше, ніж здається. Але коли маєш в серці любов до Батькіщини, повагу до наших героїв та глибоку віру, то не існує ніяких перешкод. Діяльність Василя Миколайовича простягається ще із часів Революції Гідності, в якій він був безпосреднім та відважним учасником, і перечислити всю кількість його добродіянь буде складно, але спробувати згадати хоча б останні із них все ж варто.
Його капелано-волонтерська команда неодноразово “ешелонами” відправляла харчі, одяг та інші необхідні для воїнів речі. Нещодавно вони роздали 24 продуктові набори інвалідам, сім’ям загиблих в АТО, багатодітним родинам, нужденним пенсіонерам – всім тим, про кого так часто забувають. Але ці волонтери пам’ятають про кожного: вони допомогли і підтримали навіть горопашних погорільців із с. Дружбовка, Житомирської області.
Василь Миколайович особисто відвідує сім’ї загиблих воїнів — щоб заспокоїти, привезти гостинців та помолитися разом із ними на основі Слова Божого.
Брат Василь проводить ще й просвітницьку роботу: промовами про любов до ближнього та про могутність нашої держави він надихнув багатьох патріотично нашлаштованих громадян. Така діяльність не обходиться без ризику… Капелан своїми гарячими словами зміг не тільки обпалити серця юних курсантів, вмотивувати їх до боротьби, а й спонукав працівника правоохоронних органів бризнути в очі небезпечною речовиною. Але, як не дивно, це не тільки не зупинило волонтера, а лише додало жаги й впертості: він і далі допомагає всім, кому може.
Місія Дехтяренка Василя не менш важлива, ніж призначення воєнних на передовій. Таких небайдужих і щирих людей треба цінувати, бо вони не бояться брати на себе суспільнозначиму справу. Навіть тоді, коли ніхто не звертає на них уваги. Навіть тоді, коли про їх діяльність мовчать.
